ЛІСОВЕ ОЗЕРЦЕ

Але найбільше диво відбувається у найкоротшу ніч літа — на Купала. Удень ліс як ліс. Могутні дуби-велетні своїм гіллям обіймають тендітні ялини, берези шелестять лісову пісню, звірина переймається своїми справами. А от коли вже Сонце останніми силами чіпляється за маківки дубів, починаються дива.
Все затихає, навіть листя на дубах не шелихнеться. І в ту мить, коли Сонце ховається за обрій, на небі з’являється Богиня-Зоря. Вона ніби лебідка пливе по небу. Вдягнена Зоря в шовкову сукню, яка виблискує в останніх променях Сонця, на шиї в неї коралове намисто, а голова покрита серпанком. І де тільки ступне своїми червоними чобітками зі срібними підківками, там відразу з´являються зорі. Коли все небо з під чобітків Богині-Зорі усіялося зірками, із-за обрію виходить Місяць-красень. Від його сяйва плесо озерця вкривається сріблом.
Побачивши це, Вітерець вилетів з крони старезного дуба, де збирався відпочити, і почав літати над гладдю озерця. «Як я міг забути, як я міг забути,» — бубнів собі в голові Вітерець, - Сьогодні ж ця ніч!». Від його ніжних подихів вода створювала чудернацькі візерунки, які переливалися у Місячному сяйві. «Зараз, зараз з´являться вони, озерні красуні,» - шепотів Вітерець і з посмішкою на вустах вдивлявся у поверхню озерця. І ось озеро засвітилося із середини, і над озерною гладдю розійшовся веселий сміх. По срібному плесу, красуючись одна поперед одної, йшли русалки, одягнені в довгі білі сорочки, у зелених віночках із духмяних трав, з довгим розпущеним волоссям до самих колін. «Привіт, красуні,» — весело привітався Вітерець і обійняв їх. Від його обіймів волосся русалок почало куйовдитися, і вони ще голосніше почали сміятися. «Тихо, а ну тихо, — хтось пробурмотів неподалік, — сьогодні не зелені свята». Переглянувшись, русалки замовкли. Над озерним плесом, з його глибини, з’явився Водяник. Поважний сивий дід з довжелезною бородою по пояс, яка виблискувала у місячному сяйві срібними іскринками, тримав у правій руці золотий тризуб. Він оглянувся довкола, підморгнув Богині-Зорі і вдарив тризубом по берегу. З під землі, де вдарив Водяник, почало бити джерело. А через мить там виріс кущ папороті. І ось почали тріщати сухі гілки. До озера прямували мавки, полісун, чугайстер та інша лісова братія. «У цю ніч енергія добра, любові і благополуччя набуває найбільшої сили,» — пролунало над лісом, що аж Вітерець здригнувся. Це Лісовик — Дух лісу обізвався. Лісова братія швидко назбирала сухих гілок і склала їх докупи.
Дух Лісу запалив багаття. Його вогняні язики досягали верхівок дубів-велетів, але шкоди їм не завдавали. Адже це багаття Духу Лісу, багаття, яке очищає все довкола від заздрощів, пихатості та жадібності.
Раптом кущ папороті вкрився срібною росою, яка вмить стала квіткою. І ніби все довкола зупинилося, лише пелюстки чарівної квітки спалахували кольорами веселки даючи невичерпну силу – силу Мудрості. І рознеслися пахощі таємних трав, що відкриваються лише цієї ночі.
«Увійди у час, як у річку, розчинися в ньому. Щоб простити минуле, пізнати теперішнє і розгадати майбутнє. І прийде спокій сили. І сила спокою,» — промовив Дух Лісу. Лісова братія разом з русалками вклонилися цвіту папороті, щось прошепотіла і почала розходитися по своїм домівкам. Водяник підняв свій тризуб над головою, і по ньому пробіглися перші промені Сонця. Красень-Місяць поцілував Богиню-Зорю і пірнув у барвистий Світанок, який покрив все довкола лісового озерця живильною росою.

Може це правда, а може і вигадка. Хто знає? Але і сьогодні ніхто не може зрозуміти, чому вода лісового озерця не дає відображення. Дивина тай годі.

Magadar Адміністратор

Автор: Magadar

Комментарів поки немає, будь першим!